Ведуча: Жорстока війна залишила у пам’яті людей незагойні рани, спопеляючою блискавкою пронизала серця і душі, обпалила кожен дім і сім’ю, долю кожної людини.

До мікрофонів виходять по черзі читці.

 Солдат: Із спогадів солдата, нашого земляка  Костенка  Миколи Кириловича. «Пам’ятаю бої під Ромнами Сумської області. Мені доручили розвідку на відповідальній ділянці фронту. Протягом першої доби, і вдень, і вночі, вишукував, облаштовував позицію на передньому плані. Тримав у полі зору досить широкий простір. Підстрелив трьох фашистів. Німці засипали мінами місце мого розташування. Але смерть обминала.  Наступного дня  вдалося взяти «язика». В тих боях з нашої групи в живих лишилися лише двоє, один з них – я».

 Жінка: Із спогадів очевидиці.   «Ми жили в Подолі. В сім’ї  нас було четверо дітей. Батько з перших днів пішов на фронт. Скільки всякого прийшлося пережити за часи окупації. Навіть згадувати тяжко. Пам’ятаю, перед самим визволенням ми почули страшенний гуркіт, стріляли так, що аж земля здригалася, з сторони Гурбинець – Іванківець виднілися заграви вогню, клуби темного диму.  Пізніше узнали – хтось із жителів  Сергушок ( в Іванківцях під Лисою горою) щоб настрашити німців, написав «Хутір Сергушки – партизанський хутір». А німці, прочитавши той напис, завернули до нього і спалили, та розстріляли хуторян, які не встигли втекти в ліс чи на болото. Після того, фашисти спалили обидва млини на горі біля Іванківець і з танків розстрілювали село».

 Дикторський текст: 23 лютого цього року делегація від району передала капсулу з землею, окропленою сльозами та кров’ю мирних жителів Сергушок, знищених фашистами у вересні того далекого 1943 року, яку буде вмуровано в Меморіальному комплексі, що будується на знак пам’яті про жахливі роки окупації України в місці Корюківка.

 Дитина : Затамувавши подих, слухала я розповіді бабусі, Щербини Зінаїди Паньківни. Ось її спогади: 

-  «Німці відступають і забирають усіх чоловіків. Брат Євмен заховався в Чернецькому. Тато сховався в старій хаті. Я стою на дверях. Заходить німець із наганом. Питає: «Де батько?» , я кажу «Немає». Та він відштовхнув мене, знайшов тата і забрав. Їх привезли в село поблизу Варви.

Закрили в сараї. Тато зговорився з хлопцем з Дейманівки тікати. Зробили підкоп і вдвох втекли.

А ми закрилися в погребі біля дому. Чуємо, що коні їдуть,  машини. Думали - німці. Коли ні – наші. Сіренькі, благенькі шинелі, чоботи. Люди хваталися за них. Бабуся давай борщ варить, щоб солдатів нагодувати. Офіцери стали влаштовувать мітинг, воїни – варить кашу з перловки, така смачна була. Це було свято, велике свято».                   

Дикторський текст: Мало щастя випало тоді на долю дівчат, жінок, матерів. Скільки з них отримали страшні повідомлення про смерть батька. чоловіка. брата, сина...

 Мати:                   Соколята мої, соколята мої…

                   Дочекатися вас я не в силі.

                   Де ж ви є ? Які сходжені вами краї?

                   Де знаходяться ваші могили?

                   Подивіться навкруг: синє небо вгорі,

                   Мирний вітер гойдає берізки,

                   Наречені стоять, сестри і матері

                   Біля мертвих, німих обелісків.

                   О якби ожили обеліски оті

                   Для матусі, що вірить, чекає!

                   Що з синами пройшла всі дороги круті!

                   Але ж так у житті не буває…

                   Тільки глянути в очі хоча б одному,

                   І сказати, що ще не сказала,

                   Долюбить і допестить, розвіять пітьму,

                   І новин сповістити чимало…

«Пам’ятник» оживає, підходить ближче.

                   О здається мені, він до мене іде,

                   Мов почув материнське благання.

                   Його ж очі! Ні ран, ні подряпин ніде!

                   Син… прийшов…З небуття, із туману.

Син:          Здрастуй мамо моя! Подивися це ж я.

                   Чом же очі у тебе печальні?

                   Привела мене к дому молитва твоя

                   Крізь роки, і крізь відстані дальні.

                   Не даремно, я бачу, поліг у бою

                   За омріяний край тополиний.

                   І хоч зараз тривожно за землю свою,

                   Але небо над нею все ж синє.

                   Чую, бачу все те, про що мріяв давно,

                   Як не важко – а люди співають,

                    Сіють те відвойоване кров’ю зерно,

                     Котре щастям усі називають…

 Мати:       Називають… усі… А тебе ж –бо нема!

                   Ти навіки лишивсь тільки сином.

                   За весною весна, за зимою зима

                   Не твої прикрашають сивини.

Син :         Так. ні дідом, ні батьком в житті цьому буть

          Не судила мені моя доля.

           Сином я залишивсь. І солдатом ще звуть

         Всі кому дорогі мир і воля.

         Прощавай же, матусю…

 Мати :      О сину!!!

                   Що сказати йому? Яке слово таке,

                   Щоб не зникли примари хвилини? !.

                   Та нема вже його...(Зриває з себе чорну хустину)

                     Ні, неправда: він є!

  В кожнім серці, селі, в кожній хаті!

 І той кожен - свого! Так, свого пізнає:

 Батька, сина, коханого, брата...

 Стільки літ вже пройшло. А вони все живуть.

 Бо живі їх  Живих пам'ятають.

Звучить пісня на  муз.Я.Френкеля ,   сл. Р.Гамзатова  «ЖУРАВЛІ» у виконанні  соліста районного будинку культури  Михайла Коляди. Танцювальний колектив «Веселка» виконує хореографічну композицію .

Ведучий:  Життя триває, сяє ясний день

І осінь за вікном, чарівні барви!

Із пам’яті салютів і пісень,

І мирні ввечері цвітуть заграви,

І мирні зорі в мирній тишині,

І в серці мирний спокій мирних днів,

Хай завжди буде так на цілім світі.

Ведуча:  Минуле в пам’яті живе, 

Сьогоднішнє в душі палає.

Життя – немов ріка пливе

В майбутнє, завтрашнє безкрає.

 Ведучий: У рамках святкування 70-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні і визволення України від фашистських загарбників у країні проходить естафета пам'яті «Слава визволителям України».

Сьогодні цю пам’ятну естафету урочисто приймає наш  район від сусіднього Талалаївського.

Відбувається передача естафети.

Ведуча: Уклін вам, ветерани, до землі

              За щастя жити, мріяти, рости

              У мирі й злагоді, в любові і теплі,

               І пишним цвітом на землі цвісти.

               Хай втихнуть всі душевні і тілесні рани...

               Уклін вам, сивочолі ветерани.

Звучить пісня «Перемога, свята Перемога» у виконанні Т. Лавріненко